АНДРІЇВСЬКІ ВЕЧОРНИЦІ НА СУЧАСНИЙ ЛАД
Вечір напередодні свята Андрія вважався чарівним, а ніч - доленосною. Цієї ночі кожен хотів дізнатися, яка доля чекає його цього року. Існувало безліч парубочих ворожінь, але ще більше було, звичайно, дівочих. Ось і у нашій школі відбулося незвичайне дійство - родинне свято в стилі української стилізованої етно - вечірки для учнів і батьків 7 класу. Свято організувала і провела Наталя Володимирівна Сауляк, яка є їх класним керівником. Це була чудова нагода пограти ігри, поворожити, поринути в минуле, заглянути в багату скарбницю народного фольклору, де є розум, кмітливість, гумор і надія на світло завтрашнього дня!
13 грудня на православному календарі значиться свято
Андрія Первозванного.
Ще в дохристиянські часи саме в цей період відзначали свято Калити, а християнська доктрина замінила його іменем апостола Андрія Первозваного. Проте пережитки старого залишилися, зокрема, це виражено в т. зв. обрядах Калити, спеціально для яких дівчата випікали коржі, котрі мали назву «калити». Потім із цією обрядовою стравою влаштовували різноманітні ігри та ворожіння.
Існує чимало описаних ворожінь, якими користувалися дівчата на Андрія. Багато з них схожі на ті, які були на Катерини. Потрібно, наприклад, зняти взуття з лівої ноги й почати ним міряти відстань від столу до порогу: та дівчина, яка перша це зробить, першою і вийде заміж.
Молодь у цей день влаштовувала різноманітні забави. Основна дія свята — це відкусування «калити». Печиво прив'язують якнайвище попід стелею, а потім хлопці та дівчата з зав'язаними очима мусять дострибнути до нього й відкусити шматок.
Раніше Андріївський обряд складався з прологу та 2-х частин. Пролог — підготов. період: винаймання хати для вечорниць, приготування ритуальних страв, принесення ворожильних атрибутів і запрошування парубків чи побратимів. Перша частина Андріївського обряду — дівоча, ворожильна; кожна дівчина — учасниця дійства випікала балабушок і клала на ослінчик, супроводжуючи ці дії магічними замовляннями. Чийого балабушка пес з'їдав першим, та дівчина мала першою вийти заміж; якщо не вийде, то ще рік дівуватиме.
На Тернопільщині поширені ворожіння — на півневі та курці, відгадування предметів із зав'язаними очима, сіяння конопляного насіння довкола хати, запалювання ниток, виливання води на гарячий віск тощо.
Друга частина Андріївського обряду — прихід до хати парубків із подарунками. Дівчата перешкоджали їхньому приходові: перемотували мотузкою стежку, глузували, згодом запрошували за гостинний стіл. Після вечері тривали комічні ігри та забави. Найпоширеніші були ігри «Калита», «Сповідь», «Пошта», «Каву солодити», «Рвати рожу» та ін. Наприкінці вечорниць дівчата ходили попід вікнами сусідів або родичів, калатали ложками і запитували: «Чи ви є всі?», на що чули відповідь: «Щоб повіддавалися всі!» Прийшовши на своє подвір'я, дівчата зрізали вишневу гілочку і ставили у воду: якщо до Різдва зацвіте, то дівчині щаслива доля на одруження. Парубки після вечорниць робили збитки: виносили на городи січкарні, знімали ворота чи хвіртки й несли на подвір'я майбутніх наречених. Найбільшим бешкетом вважали витягти на дах хати сани або воза. Донині з Андріївських обрядів збереглися дівочі ворожіння та хлопчачі збитки.
Наповнені дохристиянськими обрядами, веселощами й розвагами молоді андріївські, як і катерининські, вечорниці припадали на час Пилипівського посту і, отже, ніякою мірою не відповідали нормам християнської моралі. Спроби духовенства подолати цю народну позацерковну традицію не дали бажаних наслідків. Проте з плином часу вечорниці на Андрія, як і інші свята, поступово втратили магічну функцію й перетворилися на своєрідну забаву, привід, аби зібратися неодруженій молоді